![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
"Вони краще знають!"
В продовження попередньої теми..
"Там більша картина і вони краще знають!" - фраза, яку сказав мені один полковник з комісії від ГШ, піднімаючи палець до гори, у відповідь на мої питання щодо недоцільності певних дій, відмовляючись усвідомити очевидний результат і невиправдані втрати.
Ключовий елемент роботи командира, як і в будь-якої іншої посадової особи, що в цивільному, що у військовому житті - ухвалення рішення. Починаючи від запланованих заходів для виконання задач (який підрозділ з якою ділянкою працює, порядок вогневого ураження, час тощо) і завершуючи реагуванням на зміну в обстановці і визначення "правильної" дії в моменті. Кожне з яких веде за собою наступну череду подій, що передбачає повторну процедуру.
Щоб ухвалювати рішення (визначених, до речі, найголовнішим словом в армійці - статутом), крім всього, має бути створено чітке розумінням меж відповідальності, що на практиці в ЗСУ під час бойовухи дуже розмите поняття. Тобто в реальності, згідно Статуту, все з дозволу "старшого начальника", а "наказ" вищого керівництва - закон і маєш без заперечень його виконувати. Командир завжди знає як краще, звісно, він же ж не дарма мільйон років на службі.
Тільки старший начальник не завжди розуміє і бачить реальний стан справ, бо керується лише картою, бойовими статутами та документами, не знає ні змін, які відбулися, не був на рекогнастуванні і навіть не припускає , що з точки, пальцем вказаній на карті, нічого не видно, не знає особового скаладу та їхніх можливостей, часом буває тупий і звання має, бо по посадам пхали, а тепер їздить по підрозділам з перевірками і розповідає як розгортатися в ротні-взводні колони і що бредлі має чергувати на передньому краю в бойових порядках.. ну і "єжи" треба біля позицій виставити не забути!
Також і цей старший начальник має отримати дозвіл від свого старшого і т.д. В результаті перемістити спостережний пост не може навіть кбр, бо буде покараний (отримає розслідування, знімуть з посади тощо, а це для багатьох має вирішальне значення), процес ухвалення рішення займає значний час і коштує життів. При цьому всьому відповідальність несе якраз "виконавець".
Тому і приходять бойові розпорядження з генштабу на роту, з корпуса на окрему особу (вітання, моєму найбойовитішому "дружбану" з 9 ак), оминаючі бригади і батальйони, які безпосередньо працюють з своїми силами та засобами і точно можуть краще оцінити свої можливості.
Друзі, не у всіх підрозділах так, але в більшості випадків я стикався і чув про ці проблеми..
Вміння ухвалити рішення має відповідати методикам (вони є, але часто люди максимум про них чули і не знають як користуватися), яким треба вчити особовий склад і потім практикувати у відповідних умовах (моделювання бойової обстановки, наприклад) і застосовувати при організації та веденні бою.
Якщо дуже спростити: Будуємо довіру на базі фаховості командира, що дає йому певну свободу дій у визначених межах діяти швидко відповідно до реальної ситуації.
А далі має додаватися взаємодія і доповіді про реальний стан справ, без страху перед начальником і в готовності нести відповідальність за свої рішення.
Складно? можливо.. тільки відкладання необхідної трансформації дорожче і загрозливіше..
"Там більша картина і вони краще знають!" - фраза, яку сказав мені один полковник з комісії від ГШ, піднімаючи палець до гори, у відповідь на мої питання щодо недоцільності певних дій, відмовляючись усвідомити очевидний результат і невиправдані втрати.
Ключовий елемент роботи командира, як і в будь-якої іншої посадової особи, що в цивільному, що у військовому житті - ухвалення рішення. Починаючи від запланованих заходів для виконання задач (який підрозділ з якою ділянкою працює, порядок вогневого ураження, час тощо) і завершуючи реагуванням на зміну в обстановці і визначення "правильної" дії в моменті. Кожне з яких веде за собою наступну череду подій, що передбачає повторну процедуру.
Щоб ухвалювати рішення (визначених, до речі, найголовнішим словом в армійці - статутом), крім всього, має бути створено чітке розумінням меж відповідальності, що на практиці в ЗСУ під час бойовухи дуже розмите поняття. Тобто в реальності, згідно Статуту, все з дозволу "старшого начальника", а "наказ" вищого керівництва - закон і маєш без заперечень його виконувати. Командир завжди знає як краще, звісно, він же ж не дарма мільйон років на службі.
Тільки старший начальник не завжди розуміє і бачить реальний стан справ, бо керується лише картою, бойовими статутами та документами, не знає ні змін, які відбулися, не був на рекогнастуванні і навіть не припускає , що з точки, пальцем вказаній на карті, нічого не видно, не знає особового скаладу та їхніх можливостей, часом буває тупий і звання має, бо по посадам пхали, а тепер їздить по підрозділам з перевірками і розповідає як розгортатися в ротні-взводні колони і що бредлі має чергувати на передньому краю в бойових порядках.. ну і "єжи" треба біля позицій виставити не забути!
Також і цей старший начальник має отримати дозвіл від свого старшого і т.д. В результаті перемістити спостережний пост не може навіть кбр, бо буде покараний (отримає розслідування, знімуть з посади тощо, а це для багатьох має вирішальне значення), процес ухвалення рішення займає значний час і коштує життів. При цьому всьому відповідальність несе якраз "виконавець".
Тому і приходять бойові розпорядження з генштабу на роту, з корпуса на окрему особу (вітання, моєму найбойовитішому "дружбану" з 9 ак), оминаючі бригади і батальйони, які безпосередньо працюють з своїми силами та засобами і точно можуть краще оцінити свої можливості.
Друзі, не у всіх підрозділах так, але в більшості випадків я стикався і чув про ці проблеми..
Вміння ухвалити рішення має відповідати методикам (вони є, але часто люди максимум про них чули і не знають як користуватися), яким треба вчити особовий склад і потім практикувати у відповідних умовах (моделювання бойової обстановки, наприклад) і застосовувати при організації та веденні бою.
Якщо дуже спростити: Будуємо довіру на базі фаховості командира, що дає йому певну свободу дій у визначених межах діяти швидко відповідно до реальної ситуації.
А далі має додаватися взаємодія і доповіді про реальний стан справ, без страху перед начальником і в готовності нести відповідальність за свої рішення.
Складно? можливо.. тільки відкладання необхідної трансформації дорожче і загрозливіше..