istind | З Одеського кічману, Бігли два уркани

https://youtu.be/8bCcA6lCuns

Народився в Одесі, у багатодітній єврейській родині березня 1895 року. Упродовж багатьох десятиліть у всіх довідниках днем народження Утьосова називалося 21 березня. Сам він відзначав свій день народження 22 березня, а на запитання з цього приводу відбувався жартами: «Енциклопедія вважає, що 21-го. Вона енциклопедія, їй видніше», — жодних серйозних доводів при цьому не наводячи. Однак у книзі метричних записів канцелярії одеського міського рабина за березень 1895 року є запис такого змісту (у дореволюційній орфографії): «Часть — I — О РОДИВШИХСЯ №- Женскій — 427 №- Мужскій — 421 Состояніе отца, имена отца и матери — Херсонскій м/щ [мѣщанинъ] Iосіфъ Кельманов[ич]ъ Вайсбейнъ, жена Малка. Кто родился и какое ему или ей дано имя — близнецы сынъ Лазарь, дочь Перля род[ились] 10 марта — обр[ѣзаніе] 17»

Навчався в комерційному училищі, паралельно брав уроки музики. Деякий час був гімнастом у мандрівному цирку. З 1912 року виступав у Кременчуцькому театрі мініатюр; тоді ж узяв собі псевдонім Леонід Утьосов.

З 1913 року працював в Одесі у Великому Рішельєвському та Малому Рішельєвському театрах, Херсонському театрі мініатюр, пересувному театрі мініатюр «Мозаїка».

З 1917 року працював у Москві та Петрограді (Ленінграді).

У серпні-вересні 1918 року вперше виступав з концертами в Києві, в Інтимному театрі.

У 1929 році заснував джаз-оркестр. Перший концерт колективу, що дістав назву «Теа-джаз», відбувся 8 березня 1929 року на сцені ленінградського Малого оперного театру.

З одеського кічману
Бігли два уркани,
Бігли два уркАни та й на во-во-волю.
На В'яземській малині обидва зупинились,
Обидва зупинились відпочить.

Один — герой повстанський,
Махновець партизанський
Дістатись неушкоджен не встиг.
Він весь в бинтах повитий
Горілкою підпитий,
Почав співать куплетів жалібних:

Товариш, товариш,
Болять мої рани,
Болять мої рани в глибоке;
Одна ледь заживає,
Аж друга нариває,
А третя десь засіла у нутре.

За що же ми боролись,
За що ж ми воювали,
За що ж ми проливали свою крів?
Вони же там жирують,
Вони же там гуляють,
А ми ж їм подавай своїх синів!

Товариш, товариш,
Товариш безпорадний,
Зарийте моє тіло в глибоке.
Камінням всли могилу,
І посмішку спочилу
На все обличчя вискали менє.

Товариш, товариш,
Скажіть же моїй мамі,
Що син її загинув у військах;
Він мав в руках рушницю,
ШАблю з литої криці,
І пісеньку веселу на вустах.

З одеського кічману
Зірвались два уркани,
Зірвались два уркани та й на во-во-олю.
На В'яземській малині обидва зупинились,
Обидва зупинились відпочить.